Сюзан Броадвел (разом з Кім Бубало)
Протягом 13 років я працювала зі студентами і влаштовувала зустрічі для жінок, які борються з надмірною вагою. У нашій культурі це стало дуже важливою проблемою. Був час я сама боролася з цим.
На початку я би хотіла познайомити вас з двома моїми подругами:
Бренда: Щонеділі, коли ми бачили як Бренда наминає пончики, ми «заплющували» очі. Мені здається, що вона навіть не підозрювала, що ми бачимо скільки вона їсть, і що вона кожних півгодини повертається на кухню, наче нічого ще сьогодні не їла. Але для нас не було таємницею, що Бренда підсіла на пончики. Вона могла жувати їх постійно. Одного вечора я пішла в туалет і раптом почула хрускіт чіпсів. Мене осінило – у Бренди були проблеми. Я сама не була ідеальною, постійно боролася з анорексією. Тому я не знала як їй допомогти, а отже нічого і не робила. Я думала: «Ну, багато людей так чинять, і це не моя справа лізти у чиєсь життя». До того ж, я не хотіла ставити під загрозу нашу дружбу. Адже Бренда була моєю близькою подругою.
Джуді: Те, що Джуді втрачала вагу у всіх на очах, було очевидним. Вона прекрасно виглядала, але я помітила, що вона якась надто худа, особливо, коли одягала шорти. Аж видно було її кості. Одного разу я спитала її про це, але вона запевнила мене, що втратила трошки ваги через хвилювання, а загалом все добре. Я також помітила, що вона двічі на день ходила у спорт-зал і проводила там по дві-три години. Під час обідньої перерви вона завжди вчилася і говорила, що уже перекусила. Усі ми були подругами і разом сідали на дієту, втрачали кілограми, щоб потім набрати їх знову. То ж навіщо турбуватися? Мало-хто з нас догадувався, що Джуді буквально вбивала себе і була за крок від смерті.
Можливо ти теж знаєш когось, хто має схожі проблеми, або може це також стосується і тебе. Це доволі поширене явище серед студентів. Можливо ти шукаєш спосіб позбавитися від цієї проблеми. Якщо ця тема тобі актуальна, я хочу сказати тобі, що ти можеш отримати свободу від цього і по-справжньому пізнати любов і прийняття. Якщо задля схвалення і прийняття себе іншими людьми ти худаєш будь-яким способом (через штучну рвоту чи відмову від їжі), то знай, що є інший шлях, про нього піде мова далі. Але спершу, я би хотіла пояснити у чому полягає суть цієї проблеми.
Існує дві основні категорії проблеми харчування: анорексія та булімія. Зазвичай вони зустрічаються у жінок, які ведуть активний спосіб життя і постійно перебувають на публіці, як от у балеті, гімнастиці, модельному бізнесі, естраді тощо. Але ці проблеми можуть торкнутися кожного.
Зазвичай проблема починає розвиватися у підлітковому віці чи під час повноліття. Часто вона зароджується при переході до самостійного життя, наприклад, у зв’язку із переїздом у інше місто на навчання. У цей період стрес особливо високий і людина не може знайти способу як з ним впоратися. Причиною також можуть бути проблеми в особистому житті, як от розлука з хлопцем. Чоловіки також можуть мати проблеми з харчуванням, особливо спортсмени (борці і бігуни) для кого невелика вага є перевагою. Але здебільшого проблемою страждають жінки.
Багато людей страждають на один або більше симптомів. ПЕРЕГЛЯНУВШИ УСІ СИМПТОМИ ЗАГАЛОМ, можна попередньо діагностувати анорексію. Кінцевим критерієм є показник чи може жінка набрати ваги за 2 тижні (зазвичай під наглядом лікаря).
Ознаки булімії:
Ніхто не бажає контролювати свою вагу за допомогою штучної рвоти. Зазвичай все починається з однієї спроби: після якоїсь вечірки чи ситної святкової вечері. Але потім, брак самоконтролю у харчуванні призводить до повторних спроб. А потім ти і кліпнути не встигаєш, як робиш це 2-3 рази на день.
Людина, що хворіє анорексією, може настільки себе виснажити, що організм почне не витримувати. Почуття голоду стає нестерпним і людина починає потрошки їсти, згодом порції збільшуються. А через якийсь час людина знову починає викликати штучну рвоту.
Рівень смертності серед людей, страждаючих анорексією, складає 15-20%. Анорексія – це фактичне моріння себе голодом до смерті. В такому стані у серці і мозку можуть початися незворотні процеси.
Жінка, яка страждає булімією, може мати нормальну вагу, але регулярні рвоти можуть спричинити дисбаланс електролітів, нерегулярне серцебиття, сердечні приступи, зневоднення, проблеми із зубами, внутрішні кровотечі, розрив шлунку і кровоносних судин на обличчі, проблеми з нирками та інше. Я знаю одну дівчину, яка страждала булімією у старших класах. Як наслідок це відбилося на її голосі. Тепер вона не може говорити без хрипу, а це все наслідки булімії.
Анорексія та булімія – це найповільніші види самогубства.
Існує багато причин, які спричиняють розлади з харчуванням:
1) Наша культура акцентує увагу на зовнішній красі. Нам нав’язують, що худа фігура – ключ до суспільного, сексуально та професійного успіху.
2) Стосунки у нашій сім’ї. Коли у якогось члена сім’ї починаються проблеми з харчуванням, то це ознака того, що тому може сприяти глибша проблема у сім’ї. Такі проблеми можуть бути дуже різними. Сім’я може приділяти занадто багато уваги зовнішньому вигляду. Або сім’я не дозволяє виявляти емоції, особливо гнів. Часто хтось із батьків, або й обидвоє, занадто втручаються у життя дитини. Як наслідок у дитини нема приватності під час її розвитку. Інколи життя в сім’ї набуває хаотичного характеру через алкоголізм чи схожі проблеми, як результат, у дитини розвивається відчуття незахищеності, яке вона тамує їжею.
3) Третя причина, що призводить до анорексії та булімії пов’язана з рисами характеру. Такі люди часто є перфекціоністами і надміру амбіційними. Вони вирізняються високими моральними і етичними якостями. Як діти вони є чемними та зразковими у поведінці. Вони намагаються догодити усім і приховують свої емоції, зокрема гнів, від себе та інших. Часто вони невпевнені у собі і постійно відчувають необхідність доводити свою значущість.
Ось як це описала одна жінка: «Я постійно відчуваю спазми у шлунку. Раніше я про них навіть не здогадувалася. Я відчуваю їх завжди, коли починаю хвилюватися про «них». Я не знаю хто такі «вони», але переживаю, що «вони» побачать мене такою, якою я є – не досвідченою дівчиною, а безнадійним дитинчам. Мені здається, що я зриваюся і починаю їсти усе підряд саме тоді, коли відчуваю себе незахищеною».
Усім нам знайомі такі переживання. Але людина з розладом харчування відчуває це значно гостріше і частіше. Вона намагається контролювати усе, але у неї є страх, що їй це не вдасться. Вона ставить під сумнів свій вигляд, свої таланти, свої уміння, а єдина сфера, де вона може встановити свій абсолютний контроль – це вага власного тіла.
Тепер, коли я пояснила усе це, дозволь мені розповісти свою власну історію. Я виросла у сім’ї, яка зовні здавалася ідеальною. Ми були заможними, мали найбільший будинок, часто їздили на екзотичні курорти і загалом здавалися щасливими. Хоча всередині все було інакше. Мій тато був трудоголіком, часто бував у відрядженях, а також страждав від алкоголізму. Мій дім завжди був непередбачуваним, і хоча я могла мати будь-яку матеріальну річ, у мене не було любові і батьківської опіки. Ще змалку я зрозуміла, що не можу довіряти йому чи покладатися на нього, він завжди мене підводив. «Звісно, донечко, я прийду на вечерю, обіцяю». А потім я знову засинала, так його і не дочекавшись. «Звісно, донечко, я прилечу наступним же рейсом на твій виступ. Я тебе не підведу». Але дарма я очима шукала його зі сцени серед глядачів. Він так ніколи і не прийшов.
Імідж та репутація були дуже важливими для мого тата: як людина виглядала, у що одягалася, на якій машині їздила, скільки заробляла і т.д. І так я прийшла до висновку, що неважливо яка ти людина всередині, важливо яка ти зовні.
Через те, що мій тато був алкоголіком, життя в домі завжди було непередбачуваним та нестабільним. Важко було вгадати, чи прийде він додому у гуморі, чи прийде п’яним, чи ти прокинешся від криків і галасу, чи сусіди викличуть поліцію, або ж чи не полетить він у відрядження рано-вранці, так і не попрощавшись з тобою.
Мені так хотілося його любові і опіки, але я ніколи цього не мала. Я намагалася бути зразковою дитиною, вчилася на відмінно, завжди старалася якнайкраще, але все це було для того, щоб знову почути: «Молодець, так тримати. Мені треба йти. Бувай»!
Моє життя почало валитися з ніг, коли однієї ночі я прокинулася від сварки моїх батьків. Тато зрадив мамі і тепер вона погрожувала розлученням. Мені було страшно і самотньо. До кого я мала йти? У нас з дому «сміття не виносилось», всі завжди усе приховували. Ніколи з ніким про це не говорили. Ще б пак, адже ми переживали за красиву картинку щасливої сім’ї.
Так я почала помирати зсередини. Зовні я виглядала нормально, але дедалі більше замикалася в собі. Я жила подвійним життям. Мої дії і зовнішня поведінка були просто маскою, просто прикриттям. Я виглядала добре, спілкувалася, посміхалася, добре вчилася. Але в душі я була наляканою, самотньою, спантеличеною і розлюченою.
Сварки у домі частішали, тож я зачинялася у своїй кімнаті і дивилась телевізор, надіючись, що мене ніхто і не помітить. Ніхто й не помічав. Зрештою, моя мама просто намагалася вижити.
Ховаючись у кімнаті, я почала створювати штучний світ, де б могла перебувати у безпеці. Телевізор почав контролювати моє життя. Я мріяла мати життя як у відомих людей, яких бачила по телевізору. Я почала хотіти бути як вони і виглядати як вони. Це не було свідомо, все сталося якось само, і так зародився мій штучний світ. Згодом я почала відсторонюватися від усіх і всього. Але я вчилася на відмінно і мої батьки нічого не підозрювали.
А тоді настав найгірший день у моєму житті. Мої батьки сказали мені і моїй сестрі, що розлучаються. Я думала, що помру. Моя мама подала на розлучення, а тато від цього просто оскаженів. Він сказав нам, що мама зруйнувала його і наше життя, і що тепер у нас не буде грошей на життя і на їжу. Що тепер нам доведеться жити на вулиці, забути про освіту. Я була дуже наляканою. Я не могла нічого вдіяти.
Мені тоді було 15 і я почала поправлятися. Усі мої подруги тільки і говорили що про дієту і похудання, і я, ясна річ, не хотіла бути винятком. Але фізичні вправи стали одержимістю. Спочатку я займалася 30 хвилин на день. Потім кілька годин, а потім увесь свій вільний час. Я вже не могла спокійно сидіти на уроках. Я розмірковувала про те, скільки калорій могла би спалити, якби я не сиділа, а качала м’язи чи вибирала найдовшу дорогу до школи тощо. Я перестала снідати і почала худати. Люди це помічали і говорили мені: «Овва, ти похудала! Чудово виглядаєш»! Я теж себе чудово почувала! Я думала: «Може тепер, коли я стану популярною, то біль зникне». Тому я ще більше займалася, перестала обідати. Почала жити на лише кілька сотень калорій у день.
Спочатку втратила два кілограми, потім п’ять, потім сім, десять... Тоді я почала займатися 5-7 годин на день. Згодом, фізичні навантаження перестали бути приємними. Я не могла думати ні про що інше, окрім скільки я сьогодні з’їла. Скільки це калорій? А скільки калорій я спалила? Як мені не снідати і не обідати? Я не могла зупинитися і ще більше не контролювала своє життя, ніж до того. Мені було так самотньо, я не відчувала безпеки, життя виходило з-під контролю. Те, що почалося як маленька безневинна звичка переросло у одержимість. У грудні того року я важила 52 кг. А до травня моя вага становила 29 кг. Я чудом була живою. Але у моїй голові я все ще була товствою і ще б скинути лише 2-3 кг, от тоді б я була щасливою, полюбила би себе і інші також полюбили би мене.
Мене відправили до лікарні на три місяці. Я просто оскаженіла. Я ненавиділа своїх батьків і лікарів. Та як вони сміють контролювати моє життя! Я їм покажу! Я виберуся звідси. Побуду трошки хорошою дівчинкою, щоб мене випустили, а потім знову стану худою. Вони не зроблять мене товстою!
Так і зробила. Виконувала всі вказівки лікаря і мене виписали. У лікарні я також проходила інтенсивний курс у психолога. Дізналася багато цікавого, але недостатньо, щоб вирішити свою проблему. Психологи не пропонували мені нічого окрім того, щоб я сама намагалася дати собі раду своїй проблемі і своєму болю.
Мене виписали і я вернулася до старого життя. Залежність від анорексії – одна із найсильніших і найсмертельніших. Люди помирають, або живуть на крок від смерті. У лікарні зі мною лежало ще 14 хлопців і дівчат, а через три роки, коли мене виписали, лише я залишилася живою. Усі інші або померли, або вчинили самогубство.
У певний момент я зрозуміла, що самій зупинитися у мене не виходить. Я пригадую одного вечора, мені так обридло моє життя і я зі сльозами молилася до Бога. Я розповіла Йому як мені важко було на душі і молилася, щоб Він мені допоміг. Навіть не знаю, чому я вирішила звернутися до Бога тоді, але мабуть тому, що знала, що ніщо інше мені уже не допоможе. Я знала, що у мене нема сили усе це пережити, а ніхто з людей не міг допомогти мені чи полюбити мене. Роками я боролася з розладом харчування, невпевненістю, самотністю і ось досягла дна.
Психологи і лікарі можуть допомогти нам з емоційними і фізичними проблемами. Однак, вони нехтують третьою сферою, яка не менш важлива, – духовною. Колишні алкоголіки скажуть вам, що психологія без Бога безсила.
Я знаю, що жива сьогодні тільки через Бога і Його сина Ісуса Христа. Дозволь мені коротко поділитися як це врятувало моє життя.
Кооли я звернулася до Бога, речі навколо почали змінюватися. Я все ще боролася з харчуванням і фізичними вправами. Але я почала відчувати внутрішній мир, якого ніколи раніше не відчувала. Я почала читати Біблію і коли молилася, то розповідала Богові, що я відчувала. Я дізналася багато нового про Божу любов, прийняття і прощення. Я усвідомила, що Він єдиний, Хто може заповнити порожнечу у моїй душі. Я дізналася, що Бог не якась страшна далека сила, а що Він є поруч і любить мене. Я дізналася, що Він контролює усе, і що він усьому сприяє на добре для тих, хто люблять Його. Мені більше не треба було постійно встановлювати контроль над усім, бо Він контролював усе, а я могла покластися на Нього.
Усе це тривало протягом десяти років. Через духовний ріст я буквально вирвалася з рук темряви і смерті. Саме Він (Бог) звільнив мене!
Я боролася з цим усім багато років, але що більше я пізнавала Бога і Його любов, то більше змінювалося моє життя. Я перестала бути одержимою через їжу, вправи і як сподобатися іншим. У всьому цьому я бачила велику іронію, бо в дитинстві я зневажала і ненавиділа Бога. Тому для мене повернути своє життя у Його напрямку було радикальним кроком. Мені тоді було 17 років і з того часу моє життя кардинально змінилося. Якби не віра у Бога, я б зараз уже не жила.
Зараз розлад харчування більше мене не турбує. У Біблії є вірш, який говорить: «Правда зробить вас вільними». Так і сталося – правда Божа і Його слова зробили мене вільною. На це пішло багато часу, сліз, багато зусиль, але зараз я можу бігати і займатися вправами без фанатичної одержимості, яка була раніше. Я можу їсти, не хвилюючись про калорії. Я знаю, що є речі, які можуть повернути мене назад до старого життя. І я знаю, що коли такі думки приходять, то мені треба їх визнати, звернутись до когось по допомогу, радше ніж знову почати голодувати потайки. Мені постійно потрібно нагадувати собі, що моя безпека і значущість не ґрунтуються на тому, що я роблю чи як я виглядаю, але на тому, що Бог думає про мене.
Тепер я люблю життя! У мене багато друзів і це аж ніяк не пов’язано з моїм виглядом. Звісно, я хочу гарно виглядати, бути у формі. Але це все отримало правильні рамки. Моє життя тепер повне, у мене є свобода і велика радість.
На завершення хотіла би розповісти про одну жінку на ім’я Мері Вазетер. Вона була олімпійським бігуном і також страждала анорексією. Про її досягнення писали недавно у журналі «Спортс Іллюстрейтед». Вона була відмінницею і змогла поступити у Джорджтаунський університет і отримала стипендію на навчання. Здавалось би у неї було все. Але однієї холодної лютневої ночі, вона вирішила покінчити життя самогубством, стрибнувши з мосту у річку. Вона вижила, але тепер прикута до інвалідного крісла і повністю паралізована від шиї до пальців на ногах. Після цього вона писала:
«За останні місяці я багато зрозуміла про життя. Перш за все, я зрозуміла, що справжнє задоволення неможливо отримати через самовдосконалення і різні досягнення. Я не знаходила задоволення у тому, що була взірцевою ученицею, чи у своїх перемогах у спорті, чи коли гналася за привабливою зовнішністю. Справжнє задоволення я отримала після того, коли особисто пізнала Бога, Єдиного, Хто дав мені мир і радість».
Цікавим є той факт, що Мері Вазетер відвідувала консультації психолога до того, як вирішила вчинити самогубство. Вона казала: «У мене була духовна проблема. Жоден із психологів не міг мені допомогти. Лише Господь прийняв мене такою, якою я була і дарував мені зцілення».
Як і Мері Вазетер, я вірю, що вирішення проблем із харчуванням та інших проблем, є реальним через стосунки з Богом. Завдяки особистим стосункам з Богом через Ісуса Христа моє ставлення до себе змінилося. Щодня Він нагадує мені про Свою любов до мене, не зважаючи на те що я роблю чи як виглядаю. Він любить мене навіть тоді, коли я не живу відповідно до своїх стандартів.
Чи бажаєш ти дізнатися більше про стосунки з Богом? Ти можеш почати пізнавати Його уже сьогодні: Пізнати Бога особисто.
| ► | Як розпочати стосунки з Богом |
| ► | У мене є запитання чи коментар... |
