Джош МакДауелл
Я прагнув бути щасливим. Я хотів бути найщасливішою людиною на землі. Я також хотів знайти сенс у житті. Я шукав відповіді на запитання:
Більше того, я хотів бути вільним. Я хотів бути настільки вільним, наскільки це можливо. Свобода для мене – це не лише робити те, що заманеться, таке може кожен. Свобода для мене означала мати силу робити те, що ти знав тобі треба було робити. Багато людей знають, що їм треба робити, але для цього їм бракне сил. То ж я почав шукати відповіді.
Тоді мені здавалось, що у кожного є якась своя релігія, тому я зробив простий крок: пішов до церкви. Напевно я прийшов не до тієї церкви, бо мені стало лише гірше. Я ходив до церкви вранці, по обіді і ввечері, але не допомагало. Я дуже практична людина, якщо щось не працює, я ставлю крапку. Тож я відкинув релігію.
Я роздумував, що, можливо, треба добитися чогось у житті. Стати лідером, боротися за якусь справу, присвятити всього себе, «стати знаменитим» – можливо в цьому сенс життя. У моєму університеті студенти-лідери керували фінансами і мали авторитет у студентському житті. Тож я висунув свою кандидатуру на пост старости першого курсу і мене обрали. Все це було дуже класно: мене усі знали, я приймав рішення, розпоряджався університетськими коштами, запрошував різних лекторів. Все це було круто, але з часом і воно надоїло. Я прокидався вранці в понеділок (зазвичай з головним болем, бо пізно ліг вчора) з думкою «Ну ось, знову ці п’ять днів». Зціпивши зуби, я чекав вихідних. Усе моє щастя крутилося навколо п’ятниці, суботи і неділі. А потім знову починалося рутинне коло.
Я підозрюю, що небагато студентів в моїй країні, з такою жагою як я, вивчали усе, щоб дізнатися де правда, істина і мета у житті.
Під час таких пошуків я помітив невелику групу людей – вісім студентів і двоє викладачів. Щось було інше у їхному житті. Здавалося, що вони точно знають чому вони вірять у те, у що вірять. А також знали, куди йти і для чого жити.
Я звернув увагу, що ці люди не просто говорили про любов, – вони завжди готові були допомогти. Жодні обставини в університеті не могли збити їх з ніг. Коли всі інші просто здавалися під тиском обставин, ці люди мали задоволення в житті і невідомий мир. Неначе у них було якесь внутрішнє невичерпне джерело радості. Вони були невимовно щасливі. У них було щось таке, чого я не мав.
Як всі студенти, я хотів мати те, чого не мав, але мав хтось інший. Тож я вирішив познайомитися з цими загадковими людьми. Два тижні після цього ми сиділи за столиком у їдальні – шестеро студентів і двоє викладачів. Зав’язалася розмова про Бога.
Вони не давали мені спокою, тому я глянув на одну зі студенток, дуже привабливу, до речі, (до того я вважав, що всі християнки некрасиві), відкинувся на спинку крісла (не хотів, щоб інші знали, що мені дуже цікаво) і сказав: «Скажи мені, що змінило ваші життя? Чому ваші життя відрізняються від життя інших студентів»?
Та молода дівчина точно знала у що вірить. Вони глянула мені прямо у вічі і сказали два слова, які я, ну ніяк не сподівався почути в університеті на запитання про сенс життя. Вона сказала: «Ісус Христос».
Я відповів: «Ой, я тебе прошу, не треба мені цих дурниць. Мені остогидла релігія, мені остогидла церква, мені остогидла Біблія. Так що усе про релігію – це нісенітниці».
На що вона відповіла: «Хіба я сказала «релігія»? Я сказала: Ісус Христос». Тоді вона вказала на те, на що я раніше не звертав уваги: християнство не є релігією. Релігія – це коли люди намагаються заробити примирення з Богом через добрі справи, а християнство – це коли Бог Сам приходить до людей через Ісуса Христа і Сам пропонує примирення і стосунки з Ним.
Серед студентів чи не найбільше ходить стереотипів і неправильних понять про християнство. Недавно я познайомився з одним викладачем, який на семінарі сказав: «кожен, хто ходить до церкви, є християнином». Я ж відповів: «А коли ви заходите в гараж, чи стаєте машиною»? Який же ж тут зв’язок? Християнин – це той, хто справді вірить у Христа.
Мої нові друзі запропонували мені критично проаналізувати життя Ісуса. Я дізнався, що ні Будда, ні Мухамед, ні Конфуцій ніколи не говорили, що вони боги. Однак Ісус заявляв, що Він – Бог. Мої друзі пропонували мені переглянути докази про божественність Ісуса. Вони були переконаними, що Ісус був Богом у людській подобі, Який помер на хресті за гріхи людства, був похований і на третій день воскрес. Найважливіше з того було, що Він міг змінити життя людини зараз.
Я думав, що це фарс. Більше того, я думав, що більшість християн були трохи пришелепкуватими. Я зустрічав таких. На парах завжди чекав, щоб хтось такий встав і почав говорити, а тоді я розбивав його на друзки. Я думав, що якщо у християн є хоч одна клепка в голові, то їй загрожує смерть від самотності. А виявилось, що я просто нічого не розумів!
Ці люди не давали мені спокою і, зрештою, я прийняв їхній виклик. Зробив це через гордість, щоб спростувати їхні докази (бо жодних доказів просто і бути не могло).
Після багатьох місяців аналізу, я прийшов до висновку, що Ісус повинен бути Тим, за Кого Себе видавав. Але тут виникла проблема. Мій розум не міг нічого заперечити, але моя воля тягнула мене в іншому напрямку.
Я помітив, що стати християнином – це зробити замах на свій егоцентризм. Ісус Христос кидав мені прямий виклик у житті – повірити у Нього. Дозволь мені сказати це іншими словами: «Дивись! Ось стою Я під дверима і стукаю. Якщо хтось почує і відчинить, то Я ввійду» (Об’явлення 3:20). Мені було байдуже ходив Христос по воді, перетворював воду на вино, чи ні. Для мене це були лиш фокуси. Фокусники мене не цікавили. Але ось мій розум говорив мені, що в Христі є істина, але моя воля усіма зусиллями тягнула мене подалі.
Кожного разу, коли я зустрічався з тими натхненними людьми, у мене виникав конфлікт. Коли ти нещасливий і перебуваєш в компанії щасливих людей, то знаєш як вони можуть тобі допекти. Вони були веселими, а я ходив похнюплений. Мені було нестерпно навіть їх бачити. Я навіть не міг спати спокійно через це вночі. Я повинен був щось з цим робити, інакше зійшов би з розуму! І, зрештою, 19 грудня, 1959 року, о 20:30, на другому курсі навчання, я став християнином.
Того вечора я помолився Богові і сказав Йому чотири речі, що змінили моє життя кардинально. Найперше, що я сказав: «Ісусе, дякую, що помер на хресті за мене». Друге: «Я визнаю, що моє життя неприємне Тобі, я прошу прости мене і очисти мене». Третє: «Зараз я відчиняю двері свого серця та життя, і вірую, що Ти є моїм Спасителем і Господом. Візьми моє життя під Свій контроль. Зміни мене зсередини. Зроби мене такою людиною, якою Ти хочеш». І останнє, що я сказав: «Дякую, що прийшов у моє життя через віру». Бо віра виникла не на незнанні, але на основі історичних фактів і слова Божого.
Можливо, ти чув розповіді релігійних людей, які пережили «удар блискавки». Але коли помолився я, то нічого не сталося. Взагалі нічого. Навіть крила не виросли. Більше того, мені стало гірше після цього. Мене буквально почало нудити. Я думав собі: «Як же ти в таке влип»? Було враження ніби я стрибнув на саме дно озера. (Дехто з моїх друзів так і думав).
Але можу тобі сказати, що пройшло півроку, а потім ще рік і я зрозумів, що ніякого дна немає. Моє життя таки змінилося. Одного разу у мене виникла дискусія із завідуючим кафедри історії в Мідвестернському університеті. Він перебив мене і сказав: «МакДауелле, ти хочеш сказати мені, що Бог справді змінив твоє життя у 20-ому столітті»? Через 45 хв. він сказав: «Гаразд, досить».
Я хотів би поділитися з тобою про що ми тоді розмовляли.
Перше, що змінив у мені Бог, – це мою невгамовність. Я завжди мав бути зайнятим. У моїй голові завжди був вир думок про все на світі. Я був просто ходячим клубком противоріч. Я пробував вчитися, але не міг вгамуватися. І ось, через якийсь час, після того як я повірив в Христа, я отримав спокій в душі. Зрозумій мене правильно. Це не означає, що у моєму житті зникли усі конфлікти і проблеми. Те, що я знайшов у стосунках з Ісусом не було відсутністю конфліктів, але можливістю вирішувати їх. Я не проміняю це ні на що у світі.
Інша сфера, де відбулися зміни, – це мій поганий характер. Одного кривого погляду було достатньо, щоб я вибухнув. Мій характер був настільки невід’ємною частиною моєї особистості, що я навіть не намагався його змінити. У мене все ще є шрами від одної бійки, де я ледь не вбив хлопця. За чотирнадцять років я лише один раз вийшов з себе і було це шість років тому.
Є ще одна сфера, якою мені не хочеться гордитися. Але мушу її згадати, бо вона притаманна багатьом людям. Я знайшов як позбутися її – через стосунки з Ісусом Христом. Я говорю про ненависть. У мене було багато ненависті у житті. Ззовні я старався її приховувати, але всередині я ненавидів усе навколо. Я ненавидів людей, речі, проблеми. Одним словом – усе.
Але одну людину я ненавидів понад усе: свого батька. Я ненавидів його аж до кісток. Для мене він був сільським алкоголіком. Усі це знали. Мої друзі часто жартували, що мій тато уже десь «гуляє». Вони і гадки не мали, що мене це задівало. Я вдавав, що мені також смішно. Але насправді в душі я просто ридав. Траплялось таке, що я знаходив маму побиту і знесилену у стайні, на купі гною, біля худоби. Коли до нас приходили гості, я витягував тата з хати, зв’язував і замикав у стайні. Його машину відвозив подалі. Гостям ми говорили, що тато кудись поїхав. Мені здається, що ніхто не міг ненавидіти когось більше, ніж я ненавидів свого тата.
Після того, як я прийняв Христа, Він прийшов у моє життя, а Його любов була такою сильною, що змінила усе. Я зміг, дивлячись татові у вічі, сказати йому: «Тату, я люблю тебе». І це справді було так. Після усього, що між нами було, це його вразило.
Коли я перевівся у приватний університет, то потрапив в аварію. Усього перев’язаного мене привезли додому. Я ніколи не забуду, як мій тато зайшов в кімнату і запитав: «Сину, як ти можеш любити такого тата, як я»? Я відповів: «Тату, ще півроку тому я тебе ненавидів». Тоді я поділився з ним про Ісуса Христа: «Тату, я дозволив Ісусу прийти у моє життя. Я не можу це до кінця зрозуміти, але через стосунки з Ним я можу любити не лише тебе, але й інших людей такими, якими вони є».
Через сорок п’ять хвилин я пережив найбільший трепет у своєму житті. Мій тато, якого я знав як свої п’ять пальців, сказав мені: «Сину, якщо Бог може змінити моє життя так як і змінив твоє, то я хочу дати Йому шанс». Тоді прямо там ми помолилися і мій батько повірив в Ісуса Христа.
Зазвичай зміни приходять через кілька днів, тижнів, місяців чи навіть рік. Життя мого тата змінилося на моїх очах. Неначе хтось просто ввімкнув світло. З того часу я більше ніде не бачив такої швидкої зміни. Після того моменту тато взяв в руки чарку востаннє. Підніс її до губ і відставив подалі. Тоді я зрозумів: стосунки з Ісусом Христом змінюють життя.
Ти можеш сміятися з християнства. Ти можеш висміювати і глузувати над ним. Але воно діє, воно змінює життя.
Християнство неможливо нав’язати. Усе, що я можу зробити, – це поділитися своїм життям. Далі – обирати тобі.
Можливо, тобі стане в пригоді ота моя найперша молитва: «Ісусе, я потребую тебе. Дякую, що ти помер за мене на хресті. Прости мене і очисти мене. У цю хвилину я довіряю Тобі і вірую в Тебе як Свого Спасителя і Господа. Зроби з мене таку людину, яку Ти хочеш. В ім’я Ісуса Христа. Амінь».
| ► | Я щойно запросив/ла Ісуса у своє життя (деяка корисна інформація)... |
| ► | Можливо, я хочу запросити Ісуса у своє життя, розкажіть мені більше про це... |
| ► | У мене є запитання чи коментар... |
Джош МакДауелл всесвітньо відомий проповідник, письменник і представних студентського християнського руху «Кемпус». Він є автором понад п’ятдесяти книг, у тому числі «Не просто тесля» та «Незаперечні свідчення на користь християнства».
